Якщо я подеколи і забуваю про тему "гендерна рівність" в Україні, то це означає просто, що я дію в такому випадку без оглядки на свою заступницю. Її спостереження щодо світу українських чоловіків інколи викликають у мене посмішку, але разом з тим вони показують, що тематика гендерної рівності в Україні ще має перед собою довгий шлях. Лише нещодавно вона повернулася в Посольство обурена, тому що один з членів Уряду під час прощання після завершення офіційної бесіди повністю проігнорував її. Її українські знайомі втішали її тим, що для багатьох українських чоловіків просто проблематично потиснути жінці руку.

Та й у Німеччині "гендерна рівність" була й залишається непростою темою. "Позитивні антидискримінаційні дії" ("affirmative action") щодо забезпечення рівності жінок практикуються уже давно, у 1991 році в міністерствах з'явилася посада "уповноважена з питань гендерної рівності", проте закон про гендерну рівність було прийнято лише у 2001 році. У Федеральному міністерстві закордонних молоді колеги-чоловіки сьогодні жартівливо зауважують, що для того, щоб зробити кар'єру, їм, очевидно, треба міняти свою стать. Однак дійсність виглядає інакше: хоча ми вперше в історії міністерства маємо жінку на посаді статс-секретаря, проте частка жінок на посольських та інших керівних посадах становить лише приблизно 12%, що як і раніше є дуже низьким показником. Також і серед членів правлінь компаній, охоплених індексом DAX, кількість жінок вкрай мала: всього-навсього 3%. Щоправда, тут спостерігається позитивна тенденція (2008 р.: одна правлінська посада, 2012 р.: 5)

Як би там не було, наша канцлер, п'ять міністрів-жінок в її уряді (із загалом 16 міністрів) та три земельні прем'єр-міністерки (із загалом 16 прем'єр-міністрів), засвідчують, що і в часи криз та реформ жінки спроможні брати на себе важливі завдання в урядовій роботі. І нікому з наших політиків ніколи не спаде на думку називати жінку істотою, підпорядкованою чоловіку, або трактувати ту чи іншу свою колегу як "тендітну жінку".

У Бундестазі засідають майже 33% депутатів-жінок, а в таких партіях як "Зелені" та "Ліві"щонайменше 50% списків та керівних посад зайнято жінками; в СДПН цей показник становить 40%. Також і в ХДС з 1996 року існує 33%-й жіночий кворум. І все це без законодавчого примусу.

І все ж щодо теми "квота" в Німеччині й надалі точаться гарячі дискусії. Дві міністерки сперечаються між собою про неї, "вільні демократи" абсолютно проти неї, пані Канцлер поки що розмірковує над тим, чи не зробити з цього тему виборчої кампанії. Досвід Норвегії показав нам, що завдяки законодавчо закріпленій квоті раптом – о чудо – все-таки з'явилася достатня кількість кваліфікованих жінок, зацікавлених у посадах членів правлінь компаній, що котируються на біржі. Зі свого боку новий Президент Франції Франсуа Олланд виконав – без квоти – свої передвиборчі обіцянки, і тепер 50% посад у його Кабінеті займають жінки.

На одному з нещодавніх заходів з гендерних питань у Києві, звичайно ж, прозвучало запитання (від одного з чоловіків), чи квоти, бува, не принижують жінок. Також і висловлювання присутніх політиків, як би вони не намагалися продемонструвати свою підтримку жінок у політиці та публічному житті, засвідчили певну безпорадність в обходженні з цією темою. Адже у випадку з гендерною рівністю мова йде не про особливі привілеї для одиноких матерів чи про особливу охорону здоров'я жінок, а про рівні можливості і шанси для всіх. Жінки становлять 75% усіх державних службовців в Україні, без них не було б жодних дільничних виборчих комісій, але у Верховній Раді частка жінок-депутатів складає всього 8 %. А уявити собі жінку за пультом управління нових швидкісних поїздів зовсім неможливо, зате, щоправда, ось декілька тижнів у Кабінеті Міністрів України працює жінка-міністр.

Також і в Україні партіям варто було б поміркувати про можливість запровадження квот для кандидатур і посад. Звичайно, не потрібно починати відразу з квоти на рівні 50%, але з іншого боку існує нагальна потреба у свідомому сприянні жінкам. В університетах жінки часто відносяться до динамічних, обнадійливих науковців. Більшість виборців складають жінки. І за цей час уже з'явилося багато добре освічених жінок, що трудяться у сфері економіки: наприклад, в десятьох із п'ятдесяти найкрупніших банків України головами правлінь є жінки – а це як-ніяк 20% таких банків! Жінки зазначеної вище категорії мали б активніше проявляти себе також і в публічному житті, в політиці!

Міжнародні дослідження одностайні в тому, що робота ефективніша і цілеспрямованіша тоді, коли у змішаних командах принаймі 30% становлять особи однієї статі. Водночас, поряд з квотами, саме лишень дискутування яких часто просуває тематику вперед, важлива також наявність взірців: при Анґелі Меркель її прес-секретар під час виборчої кампанії народила дитину, потім працювала на більш високій посаді, а минулого року одна з міністрів, не виходячи зі складу Уряду, стала породіллям. Це приклади, які мотивують молодих жінок прагнути до найвищих посад, знаючи, що їм при цьому не доведеться відмовлятися від інших цілей, таких як сім'я та діти.

Найбільше мене шокує відношення багатьох чоловіків до жінок – українки в жодному разі не є при цьому якимось особливим випадком. Щоправда, тут на провідні політичні позиції можуть приходити також і ті чоловіки, які у Німеччині не вийшли б навіть за межі попередніх виборчих етапів. Той, хто сьогодні в Європі все ще принципово вважає, що місце жінки, власне кажучи, на кухні, мусить усвідомлювати собі: його місце давно там, куди свого часу в німецьких сім'ях у сільській місцевості відселяли літніх людей ("старечий наділ").

Якщо я подеколи і забуваю про тему "гендерна рівність" в Україні, то це означає просто, що я дію в такому випадку без оглядки на свою заступницю. Її спостереження щодо світу українських чоловіків інколи викликають у мене посмішку, але разом з тим вони показують, що тематика гендерної рівності в Україні ще має перед собою довгий шлях. Лише нещодавно вона повернулася в Посольство обурена, тому що один з членів Уряду під час прощання після завершення офіційної бесіди повністю проігнорував її. Її українські знайомі втішали її тим, що для багатьох українських чоловіків просто проблематично потиснути жінці руку.

Та й у Німеччині "гендерна рівність" була й залишається непростою темою. "Позитивні антидискримінаційні дії" ("affirmative action") щодо забезпечення рівності жінок практикуються уже давно, у 1991 році в міністерствах з'явилася посада "уповноважена з питань гендерної рівності", проте закон про гендерну рівність було прийнято лише у 2001 році. У Федеральному міністерстві закордонних молоді колеги-чоловіки сьогодні жартівливо зауважують, що для того, щоб зробити кар'єру, їм, очевидно, треба міняти свою стать. Однак дійсність виглядає інакше: хоча ми вперше в історії міністерства маємо жінку на посаді статс-секретаря, проте частка жінок на посольських та інших керівних посадах становить лише приблизно 12%, що як і раніше є дуже низьким показником. Також і серед членів правлінь компаній, охоплених індексом DAX, кількість жінок вкрай мала: всього-навсього 3%. Щоправда, тут спостерігається позитивна тенденція (2008 р.: одна правлінська посада, 2012 р.: 5)

Як би там не було, наша канцлер, п'ять міністрів-жінок в її уряді (із загалом 16 міністрів) та три земельні прем'єр-міністерки (із загалом 16 прем'єр-міністрів), засвідчують, що і в часи криз та реформ жінки спроможні брати на себе важливі завдання в урядовій роботі. І нікому з наших політиків ніколи не спаде на думку називати жінку істотою, підпорядкованою чоловіку, або трактувати ту чи іншу свою колегу як "тендітну жінку".

У Бундестазі засідають майже 33% депутатів-жінок, а в таких партіях як "Зелені" та "Ліві"щонайменше 50% списків та керівних посад зайнято жінками; в СДПН цей показник становить 40%. Також і в ХДС з 1996 року існує 33%-й жіночий кворум. І все це без законодавчого примусу.

І все ж щодо теми "квота" в Німеччині й надалі точаться гарячі дискусії. Дві міністерки сперечаються між собою про неї, "вільні демократи" абсолютно проти неї, пані Канцлер поки що розмірковує над тим, чи не зробити з цього тему виборчої кампанії. Досвід Норвегії показав нам, що завдяки законодавчо закріпленій квоті раптом – о чудо – все-таки з'явилася достатня кількість кваліфікованих жінок, зацікавлених у посадах членів правлінь компаній, що котируються на біржі. Зі свого боку новий Президент Франції Франсуа Олланд виконав – без квоти – свої передвиборчі обіцянки, і тепер 50% посад у його Кабінеті займають жінки.

На одному з нещодавніх заходів з гендерних питань у Києві, звичайно ж, прозвучало запитання (від одного з чоловіків), чи квоти, бува, не принижують жінок. Також і висловлювання присутніх політиків, як би вони не намагалися продемонструвати свою підтримку жінок у політиці та публічному житті, засвідчили певну безпорадність в обходженні з цією темою. Адже у випадку з гендерною рівністю мова йде не про особливі привілеї для одиноких матерів чи про особливу охорону здоров'я жінок, а про рівні можливості і шанси для всіх. Жінки становлять 75% усіх державних службовців в Україні, без них не було б жодних дільничних виборчих комісій, але у Верховній Раді частка жінок-депутатів складає всього 8 %. А уявити собі жінку за пультом управління нових швидкісних поїздів зовсім неможливо, зате, щоправда, ось декілька тижнів у Кабінеті Міністрів України працює жінка-міністр.

Також і в Україні партіям варто було б поміркувати про можливість запровадження квот для кандидатур і посад. Звичайно, не потрібно починати відразу з квоти на рівні 50%, але з іншого боку існує нагальна потреба у свідомому сприянні жінкам. В університетах жінки часто відносяться до динамічних, обнадійливих науковців. Більшість виборців складають жінки. І за цей час уже з'явилося багато добре освічених жінок, що трудяться у сфері економіки: наприклад, в десятьох із п'ятдесяти найкрупніших банків України головами правлінь є жінки – а це як-ніяк 20% таких банків! Жінки зазначеної вище категорії мали б активніше проявляти себе також і в публічному житті, в політиці!

Міжнародні дослідження одностайні в тому, що робота ефективніша і цілеспрямованіша тоді, коли у змішаних командах принаймі 30% становлять особи однієї статі. Водночас, поряд з квотами, саме лишень дискутування яких часто просуває тематику вперед, важлива також наявність взірців: при Анґелі Меркель її прес-секретар під час виборчої кампанії народила дитину, потім працювала на більш високій посаді, а минулого року одна з міністрів, не виходячи зі складу Уряду, стала породіллям. Це приклади, які мотивують молодих жінок прагнути до найвищих посад, знаючи, що їм при цьому не доведеться відмовлятися від інших цілей, таких як сім'я та діти.

Найбільше мене шокує відношення багатьох чоловіків до жінок – українки в жодному разі не є при цьому якимось особливим випадком. Щоправда, тут на провідні політичні позиції можуть приходити також і ті чоловіки, які у Німеччині не вийшли б навіть за межі попередніх виборчих етапів. Той, хто сьогодні в Європі все ще принципово вважає, що місце жінки, власне кажучи, на кухні, мусить усвідомлювати собі: його місце давно там, куди свого часу в німецьких сім'ях у сільській місцевості відселяли літніх людей ("старечий наділ").

Якщо я подеколи і забуваю про тему "гендерна рівність" в Україні, то це означає просто, що я дію в такому випадку без оглядки на свою заступницю. Її спостереження щодо світу українських чоловіків інколи викликають у мене посмішку, але разом з тим вони показують, що тематика гендерної рівності в Україні ще має перед собою довгий шлях. Лише нещодавно вона повернулася в Посольство обурена, тому що один з членів Уряду під час прощання після завершення офіційної бесіди повністю проігнорував її. Її українські знайомі втішали її тим, що для багатьох українських чоловіків просто проблематично потиснути жінці руку.

Та й у Німеччині "гендерна рівність" була й залишається непростою темою. "Позитивні антидискримінаційні дії" ("affirmative action") щодо забезпечення рівності жінок практикуються уже давно, у 1991 році в міністерствах з'явилася посада "уповноважена з питань гендерної рівності", проте закон про гендерну рівність було прийнято лише у 2001 році. У Федеральному міністерстві закордонних молоді колеги-чоловіки сьогодні жартівливо зауважують, що для того, щоб зробити кар'єру, їм, очевидно, треба міняти свою стать. Однак дійсність виглядає інакше: хоча ми вперше в історії міністерства маємо жінку на посаді статс-секретаря, проте частка жінок на посольських та інших керівних посадах становить лише приблизно 12%, що як і раніше є дуже низьким показником. Також і серед членів правлінь компаній, охоплених індексом DAX, кількість жінок вкрай мала: всього-навсього 3%. Щоправда, тут спостерігається позитивна тенденція (2008 р.: одна правлінська посада, 2012 р.: 5)

Як би там не було, наша канцлер, п'ять міністрів-жінок в її уряді (із загалом 16 міністрів) та три земельні прем'єр-міністерки (із загалом 16 прем'єр-міністрів), засвідчують, що і в часи криз та реформ жінки спроможні брати на себе важливі завдання в урядовій роботі. І нікому з наших політиків ніколи не спаде на думку називати жінку істотою, підпорядкованою чоловіку, або трактувати ту чи іншу свою колегу як "тендітну жінку".

У Бундестазі засідають майже 33% депутатів-жінок, а в таких партіях як "Зелені" та "Ліві"щонайменше 50% списків та керівних посад зайнято жінками; в СДПН цей показник становить 40%. Також і в ХДС з 1996 року існує 33%-й жіночий кворум. І все це без законодавчого примусу.

І все ж щодо теми "квота" в Німеччині й надалі точаться гарячі дискусії. Дві міністерки сперечаються між собою про неї, "вільні демократи" абсолютно проти неї, пані Канцлер поки що розмірковує над тим, чи не зробити з цього тему виборчої кампанії. Досвід Норвегії показав нам, що завдяки законодавчо закріпленій квоті раптом – о чудо – все-таки з'явилася достатня кількість кваліфікованих жінок, зацікавлених у посадах членів правлінь компаній, що котируються на біржі. Зі свого боку новий Президент Франції Франсуа Олланд виконав – без квоти – свої передвиборчі обіцянки, і тепер 50% посад у його Кабінеті займають жінки.

На одному з нещодавніх заходів з гендерних питань у Києві, звичайно ж, прозвучало запитання (від одного з чоловіків), чи квоти, бува, не принижують жінок. Також і висловлювання присутніх політиків, як би вони не намагалися продемонструвати свою підтримку жінок у політиці та публічному житті, засвідчили певну безпорадність в обходженні з цією темою. Адже у випадку з гендерною рівністю мова йде не про особливі привілеї для одиноких матерів чи про особливу охорону здоров'я жінок, а про рівні можливості і шанси для всіх. Жінки становлять 75% усіх державних службовців в Україні, без них не було б жодних дільничних виборчих комісій, але у Верховній Раді частка жінок-депутатів складає всього 8 %. А уявити собі жінку за пультом управління нових швидкісних поїздів зовсім неможливо, зате, щоправда, ось декілька тижнів у Кабінеті Міністрів України працює жінка-міністр.

Також і в Україні партіям варто було б поміркувати про можливість запровадження квот для кандидатур і посад. Звичайно, не потрібно починати відразу з квоти на рівні 50%, але з іншого боку існує нагальна потреба у свідомому сприянні жінкам. В університетах жінки часто відносяться до динамічних, обнадійливих науковців. Більшість виборців складають жінки. І за цей час уже з'явилося багато добре освічених жінок, що трудяться у сфері економіки: наприклад, в десятьох із п'ятдесяти найкрупніших банків України головами правлінь є жінки – а це як-ніяк 20% таких банків! Жінки зазначеної вище категорії мали б активніше проявляти себе також і в публічному житті, в політиці!

Міжнародні дослідження одностайні в тому, що робота ефективніша і цілеспрямованіша тоді, коли у змішаних командах принаймі 30% становлять особи однієї статі. Водночас, поряд з квотами, саме лишень дискутування яких часто просуває тематику вперед, важлива також наявність взірців: при Анґелі Меркель її прес-секретар під час виборчої кампанії народила дитину, потім працювала на більш високій посаді, а минулого року одна з міністрів, не виходячи зі складу Уряду, стала породіллям. Це приклади, які мотивують молодих жінок прагнути до найвищих посад, знаючи, що їм при цьому не доведеться відмовлятися від інших цілей, таких як сім'я та діти.

Найбільше мене шокує відношення багатьох чоловіків до жінок – українки в жодному разі не є при цьому якимось особливим випадком. Щоправда, тут на провідні політичні позиції можуть приходити також і ті чоловіки, які у Німеччині не вийшли б навіть за межі попередніх виборчих етапів. Той, хто сьогодні в Європі все ще принципово вважає, що місце жінки, власне кажучи, на кухні, мусить усвідомлювати собі: його місце давно там, куди свого часу в німецьких сім'ях у сільській місцевості відселяли літніх людей ("старечий наділ").

Якщо я подеколи і забуваю про тему "гендерна рівність" в Україні, то це означає просто, що я дію в такому випадку без оглядки на свою заступницю. Її спостереження щодо світу українських чоловіків інколи викликають у мене посмішку, але разом з тим вони показують, що тематика гендерної рівності в Україні ще має перед собою довгий шлях. Лише нещодавно вона повернулася в Посольство обурена, тому що один з членів Уряду під час прощання після завершення офіційної бесіди повністю проігнорував її. Її українські знайомі втішали її тим, що для багатьох українських чоловіків просто проблематично потиснути жінці руку.

Та й у Німеччині "гендерна рівність" була й залишається непростою темою. "Позитивні антидискримінаційні дії" ("affirmative action") щодо забезпечення рівності жінок практикуються уже давно, у 1991 році в міністерствах з'явилася посада "уповноважена з питань гендерної рівності", проте закон про гендерну рівність було прийнято лише у 2001 році. У Федеральному міністерстві закордонних молоді колеги-чоловіки сьогодні жартівливо зауважують, що для того, щоб зробити кар'єру, їм, очевидно, треба міняти свою стать. Однак дійсність виглядає інакше: хоча ми вперше в історії міністерства маємо жінку на посаді статс-секретаря, проте частка жінок на посольських та інших керівних посадах становить лише приблизно 12%, що як і раніше є дуже низьким показником. Також і серед членів правлінь компаній, охоплених індексом DAX, кількість жінок вкрай мала: всього-навсього 3%. Щоправда, тут спостерігається позитивна тенденція (2008 р.: одна правлінська посада, 2012 р.: 5)

Як би там не було, наша канцлер, п'ять міністрів-жінок в її уряді (із загалом 16 міністрів) та три земельні прем'єр-міністерки (із загалом 16 прем'єр-міністрів), засвідчують, що і в часи криз та реформ жінки спроможні брати на себе важливі завдання в урядовій роботі. І нікому з наших політиків ніколи не спаде на думку називати жінку істотою, підпорядкованою чоловіку, або трактувати ту чи іншу свою колегу як "тендітну жінку".

У Бундестазі засідають майже 33% депутатів-жінок, а в таких партіях як "Зелені" та "Ліві"щонайменше 50% списків та керівних посад зайнято жінками; в СДПН цей показник становить 40%. Також і в ХДС з 1996 року існує 33%-й жіночий кворум. І все це без законодавчого примусу.

І все ж щодо теми "квота" в Німеччині й надалі точаться гарячі дискусії. Дві міністерки сперечаються між собою про неї, "вільні демократи" абсолютно проти неї, пані Канцлер поки що розмірковує над тим, чи не зробити з цього тему виборчої кампанії. Досвід Норвегії показав нам, що завдяки законодавчо закріпленій квоті раптом – о чудо – все-таки з'явилася достатня кількість кваліфікованих жінок, зацікавлених у посадах членів правлінь компаній, що котируються на біржі. Зі свого боку новий Президент Франції Франсуа Олланд виконав – без квоти – свої передвиборчі обіцянки, і тепер 50% посад у його Кабінеті займають жінки.

На одному з нещодавніх заходів з гендерних питань у Києві, звичайно ж, прозвучало запитання (від одного з чоловіків), чи квоти, бува, не принижують жінок. Також і висловлювання присутніх політиків, як би вони не намагалися продемонструвати свою підтримку жінок у політиці та публічному житті, засвідчили певну безпорадність в обходженні з цією темою. Адже у випадку з гендерною рівністю мова йде не про особливі привілеї для одиноких матерів чи про особливу охорону здоров'я жінок, а про рівні можливості і шанси для всіх. Жінки становлять 75% усіх державних службовців в Україні, без них не було б жодних дільничних виборчих комісій, але у Верховній Раді частка жінок-депутатів складає всього 8 %. А уявити собі жінку за пультом управління нових швидкісних поїздів зовсім неможливо, зате, щоправда, ось декілька тижнів у Кабінеті Міністрів України працює жінка-міністр.

Також і в Україні партіям варто було б поміркувати про можливість запровадження квот для кандидатур і посад. Звичайно, не потрібно починати відразу з квоти на рівні 50%, але з іншого боку існує нагальна потреба у свідомому сприянні жінкам. В університетах жінки часто відносяться до динамічних, обнадійливих науковців. Більшість виборців складають жінки. І за цей час уже з'явилося багато добре освічених жінок, що трудяться у сфері економіки: наприклад, в десятьох із п'ятдесяти найкрупніших банків України головами правлінь є жінки – а це як-ніяк 20% таких банків! Жінки зазначеної вище категорії мали б активніше проявляти себе також і в публічному житті, в політиці!

Міжнародні дослідження одностайні в тому, що робота ефективніша і цілеспрямованіша тоді, коли у змішаних командах принаймі 30% становлять особи однієї статі. Водночас, поряд з квотами, саме лишень дискутування яких часто просуває тематику вперед, важлива також наявність взірців: при Анґелі Меркель її прес-секретар під час виборчої кампанії народила дитину, потім працювала на більш високій посаді, а минулого року одна з міністрів, не виходячи зі складу Уряду, стала породіллям. Це приклади, які мотивують молодих жінок прагнути до найвищих посад, знаючи, що їм при цьому не доведеться відмовлятися від інших цілей, таких як сім'я та діти.

Найбільше мене шокує відношення багатьох чоловіків до жінок – українки в жодному разі не є при цьому якимось особливим випадком. Щоправда, тут на провідні політичні позиції можуть приходити також і ті чоловіки, які у Німеччині не вийшли б навіть за межі попередніх виборчих етапів. Той, хто сьогодні в Європі все ще принципово вважає, що місце жінки, власне кажучи, на кухні, мусить усвідомлювати собі: його місце давно там, куди свого часу в німецьких сім'ях у сільській місцевості відселяли літніх людей ("старечий наділ").